Рефераты / Международное право /

Не нашли нужную работу? Закажи реферат, курсовую, диплом на заказ

В и с н о в к и

Громадянство є одним із найбільш важливих прав людини, основою правового статусу особи як всередині будь-якої держави, так і у міжнародному спілкуванні. Тільки за посередництвом громадянства виникає міцний і стійкий у просторі і часі політико-правовий звязок між державою та окремою особою, який дає індивіду і державі право на повне використання всіх переваг, що випливають з їхніх взаємних прав та обовязків. В оптимальних умовах лише на основі громадянства певної держави окрема особа може скористатися максимальним рівнем прав, гарантованих цим громадянством, як у державі, так і в міжнародному спілкуванні. Як апатризм, так і біпатризм порушують цей оптимальний режим регулювання правового статусу індивіда, тому вони представляють собою небажані явища. Апатризм часто є передумовою значних обмежень в правах, а біпатризм призводить до нечіткості та протиріччям у визначенні правового статусу осіб з подвійним громадянством та до конфліктів у міждержавних відносинах. У звязку із згаданими причинами держави за допомогою внутрідержавних, а таком міжнародно-правових засобів намагаються усунути негативні правові наслідки як апатризму, так і біпатризму. Розглянувши основні теоретичні підвалини інституту громадянства та договірно-правову базу, на якій даний інститут ґрунтується, можемо відзначити факт невеликої кількості міжнародних угод світового характеру, що відповідно спричиняє колізії законів про громадянство різних держав та міжнародного права. Щодо українського законодавства, то серед інституцій конституційного права нашої держави інститут громадянства є одним із найважливіших правових інститутів. У нормах вітчизняного законодавства, що регулюють цей інститут, в цілому відображені положення міжнародних документів з питань громадянства, а також враховано позитивний досвід законодавчого регулювання зазначених питань в інших державах. Розглянувши основні проблеми громадянства, що зустрічаються у практиці міжнародного права, можемо зазначити, що незважаючи на намагання міжнародної спільноти усунути конфліктні питання з цього приводу, колізії усе ж трапляються, зокрема, через конфлікти внутрішніх законодавств держав між собою та з міжнародним правом. Тому дане питання потребує ширшого доопрацювання на міжнародній арені. Найбільш вдалою спробою усунення негативних правових наслідків подвійного громадянства та безгромадянства слід вважати договір між скандинавськими країнами 1969 року. Система договорів з питань громадянства між розвинутими країнами безперервно вдосконалюється та обновлюється. Найбільш позитивною обставиною є те, що діалектичний розвиток цієї договірної системи, по суті справи, ніколи не зупинявся. Проте слід відзначити, що загальний рівень міжнародно-правового регулювання питань громадянства на основі універсальних норм все ще досить низький. У міжнародному праві вироблено цілий ряд прогресивних норм у сфері громадянства, що носять характер звичаїв та користуються широким або навіть загальним визнанням, але їхня універсальна кодифікація в рамках ООН поки що не здійснена, незважаючи на те, що така необхідність існує, оскільки колізії законів про громадянство різних держав продовжують викликати ускладення у міждержавних відносинах. Усунення існуючих міждержавних протиріч можливе шляхом розширення за умови поваги законодавства кожної держави міжнародного співробітництва у здійсненні соціальних, політичних та особистісних прав людини, до яких саме і відносяться права у сфері громадянства. Сподіваємося,
Не нашли нужную работу? Закажи реферат, курсовую, диплом на заказ